Фотографія прийшла до Бухаресту в середині 19 століття. Цей новий вид мистецтва вразив місто та досі швидко розповсюдився. Далі було багато експериментів та нових відкриттів. У цій статті ми розкажемо про те, як розвивалася міська фотографія головного румунського міста та про головних фотографів 19-20 століття. Більше на bucharestfuture.eu.
Початок історії
16 лютого 1839 року видання «Albina Românească» повідомило країні про відкриття дагеротипу. Дагеротипія – це спосіб отримання зображення при фотографуванні. Це перший практичний спосіб фотографування. Головний принцип дагеротипії полягав у тому, зображення проявлялося завдяки випарам ртуті. Дагеротипи були дуже крихкими, але при цьому гарантували високу точність зображень.
Перша бухарестська фотостудія належала жінці Вільгельмін Пріц, яка недорого робила дагеротипні портрети. Ця техніка фотографування практикувалася в країні до 1860 року. У 1840 році дагеротип придбав також коледж Святого Сави.
Керол Попп де Сатмарі – перший бухарестський фотограф
Дагеротипію використовував фотограф Керол Попп де Сатмарі. Він був, напевно, головним фотографом своєї епохи. Саме він зафіксував усі зміни країни Волощини, яка пройшла через правління трьох правителів. Також йому належить перша фотографія Бухареста.
Керол Попп був угорцем за походженням, але румуном за долею. Спочатку він довго займався етнографією та був художником. Малював свій рідний край. Він вів досить богемне життя, але його дитинство було непростим. Керол Попп проходив навчання у Парижі, Будапешті та Відні.
Керол Попп став також першим військовим фотографом Румунії. Він знімав російсько-османський конфлікт у Криму (1853-1854 роки).
Інші фотографи цього періоду
Ще одним важливим фотографом, який зробив багато перших зображень столиці, був Людвіг Ангерер. Він також зробив серію фотографій Відня того часу.
Відомий бухарестський фотограф Франц Душек мав свою майстерню на вулиці Edgar Quinet. У 1872 році він заявив, що фотографує «у будь-яку погоду, ясну чи хмарну» і гарантує, що будь-яка публіка, що відвідає його майстерню, буде у захваті.
Було багато бухарестських фотографів, які навчалися у кращих майстрів того часу. Серед них: А.Д. Різера, Моріца Бенедикта Бера, Йоан Спіреску, В.Йосип Шоллоші, Дж. Марі, Едуард Пескі та інші. Більшість з них були іноземцями, частіше за все німцями, австрійцями, французами, але і серед місцевих було чимало талантів. Наприклад, Йон Гаврілеску, І. Ніколеску, М. Давідеску, Думітру Константінеску.
Фотографії робили різного розміру, залежно від потреб та вимог або фантазії митця. Фотографи-початківці зазвичай працювали з маленькими форматами, а майстерні – з великими. Зазвичай їх наклеювали на картон, а на зворотній стороні був підпис фотографа. Деякі фотостудії замовляли у Відні свої іменні картонки. Пізніше почали з’являтися картонки з різними малюнками квітів або з камерами на звороті та зі словом «сувенір». Фотографії наклеювали на картон гарячим пресуванням за допомогою фольги.
У 2015 році у Бухарестському міському музеї пройшла велика виставка фотографів, які працювали у місті у 1850-1900 роках. Багато фотографій були вперше представлені публіці.
Наступний етап розвитку фотографії у місті
Вже у 1873 році з’явилися перші желатино-бромідні пластини, які дали початок сучасній фотографії. Згодом почали з’являтися перші портативні фотоапарати.
Головним фотографом цього періоду у Бухаресті став Йосип Берман. Він був співробітником щоденних газет «Adevărul» і «Dimineaţa». Саме ці бухарестські газети почали активно використовувати фотографію у своїх публіцистичних жанрах.
Ще один важливий фотограф – Ніколає Йонеску. Він залишив нам багато фотографій повсякденного життя столиці у міжвоєнний період. Якщо Бермана більше цікавило життя на околиці міста, то Йонеску був фотографом центру.
Віллі Прагер – за походженням німецький фотограф. Саме він подарував світові відому фотографію натовпу на площі Королівського палацу 22 червня 1941 року. В цей день Румунія вступила у війну. Прагер залишив, напевно, найбільшу колекцію фотографію про Румунію того періоду (13 000 кадрів). Усі ці фотографії знаходяться у Німеччині.
Після війни також були хороші фотографи, але про них відомо набагато менше. Перед країнами стояла задача по відбудові зруйнованих міст, тому мистецтво знаходилось у занепаді. На румунську фотографію вплинули також ідеологічні фактори, пов’язані з радянською окупацією.
Ситуація покращилася лише у 1960-1970-х роках. Незважаючи на те, що умови розвитку мистецтва були набагато гіршими, ніж у Парижі або Відні, бухарестські фотографи показували достатньо високий художній рівень.
Отже, ми бачимо, що фотографія у Бухаресті розвивалася з таким темпом, як у Парижі або Відні. Бухарестська фотографія мала свої національні та культурні відмінності, але завжди залишалась на високому рівні. Можливість здобувати освіту в інших містах та відданість своїй культурі подарували Румунії по-справжньому автентичних фотографів, які досі цікавлять глядачів.
