У старій частині Бухареста у вірменському кварталі є невеликий будинок, історія якого охоплює понад два з половиною століття. Будинок Мелік вважають найстарішою житловою будівлею румунської столиці, яка збереглася донині. Сьогодні в ньому працює Музей Теодора Палладі, де представлена художня колекція подружжя Серафіни та Георге Реут. Далі на bucharestfuture.
На відміну від величних палаців і монументальних споруд Бухареста, Будинок Мелік привертає увагу своєю камерністю. Він нагадує традиційний заміський боярський маєток і зберігає характерні риси старої румунської житлової архітектури: дерев’яні конструкції, внутрішні сходи, засклений ґанок на другому поверсі та дах із широким навісом.
Будинок XVIII століття в центрі Бухареста
Будинок Мелік звели приблизно у 1760 році. Спочатку він належав боярину, який мав придворний титул спетара. Від його титулу походить і назва вулиці, де розташована споруда. Пізніше будинок перейшов у власність родини Мелік, з якою пов’язана його сучасна назва.
Споруда є характерним прикладом традиційної міської архітектури Бухареста XVIII століття. На той час у князівствах, які згодом стали частиною Румунії, ще не було масового впливу західноєвропейських архітекторів. Будинки споруджували місцеві майстри, спираючись на традиції попередніх поколінь. Саме тому Будинок Мелік має вигляд невеликого боярського маєтку, перенесеного в міське середовище.
Початкове планування передбачало житлові приміщення на верхньому рівні. Нижній поверх використовували для господарських потреб. Там були кухня, комори та інші допоміжні приміщення. На подвір’ї також існували окремі приміщення для прислуги.
Традиційна архітектура
Одна з причин, завдяки якій Будинок Мелік зберіг свою історичну цінність — відносно добре вцілілі традиційні архітектурні елементи, які часто змінювалися в будівлях з плином історії.
Особливо вирізняється засклений ґанок на верхньому поверсі. Такі напіввідкриті простори були характерною частиною старої житлової архітектури регіону. Не менш важливими є внутрішні дерев’яні сходи та широкий звис даху, які також належать до традиційних елементів споруди.
Будинок не відзначається пишним декором або великою кількістю ліпнини. Його цінність полягає саме в збереженні характерного образу житла XVIII століття. Споруда демонструє не окремий архітектурний стиль, а передусім традицію місцевого будівництва того часу.
Інноваційні рішення
Будинок Мелік мав унікальні архітектурні та конструктивні інновації, які вирізняли його серед тогочасної міської забудови:
- Вдала сейсмостійкість та адаптивне планування: Будинок побудований на високому склепінчастому кам’яному підвалі-погребі, який слугував міцним амортизаційним фундаментом. Завдяки комбінації кам’яної кладки та гнучкого дерев’яного каркаса, споруда успішно пережила численні руйнівні землетруси, пожежі та війни впродовж понад 250 років.
- Засклене горище: Традиційна для румунських садиб відкрита тераса на другому поверсі згодом була інтегрована з балканською традицією та засклена. Це була цікава адаптація житла до місцевого клімату. Відкритий простір забезпечував тінь, а скління дозволило користуватися ним у прохолоднішу пору року. Це перетворило відкриту літню веранду на повноцінне затишне житлове приміщення, захищене від негоди, що на той час було новаторським рішенням для комфорту міського житла.
- Внутрішнє планування: На відміну від більшості тогочасних лінійних споруд, Будинок Мелік отримав інноваційну структуру. Просторий центральний вестибюль, навколо якого симетрично розташовувалися житлові кімнати. Це покращувало теплоізоляцію та переміщення людей всередині дому.
Новаторством Будинку Мелік була не окрема технологія, а адаптація традиційної архітектури до міського середовища, клімату та потреб мешканців.
Будинок Мелік і революція 1848 року
Історія споруди пов’язана не лише з архітектурою. У XIX столітті будинок став одним із місць, пов’язаних із революційними подіями 1848 року. Якоб Мелік підтримував революційний рух і був прихильником реформ. У той час у будинку переховувалися представники румунського революційного руху, зокрема Іон Костаке Бретіану та Константін Александру Розетті. Таким чином, звичайний житловий будинок опинився в центрі політичних подій епохи.
Сам Якоб Мелік був не лише власником будинку. Він залишив помітний слід у громадському житті тогочасної Румунії, а також є автором праці, яка була присвячена геополітичному протистоянню та дипломатичній боротьбі навколо занепаду Османської імперії у XIX столітті.
Оскільки господарю будинку довелося емігрувати до Франції, а згодом Туреччини, будинок перебував у занедбаному стані, але у XIX столітті споруду відремонтували. Значну роль у цьому відіграв його власник Якоб Мелік, ім’ям якого споруда відома сьогодні. Під час реконструкції вдалося зберегти низку традиційних деталей будинку.
XX століття: притулок для жінок, житловий будинок, музей
У XX столітті призначення Будинку Мелік знову змінилося. У 1921 році в споруді облаштували притулок для жінок. Так будинок використовували приблизно до 1949 року. Пізніше споруду здавали в оренду. До кінця 1960-х років будинок перебував у занедбаному стані. Історична будівля потребувала серйозного відновлення, щоб не втратити свою архітектурну цінність. Будівлю врятувало розташування в ній великої мистецької колекції подружжя Реут.
Розміщення в будинку мистецької колекції
Серафіна та Георге Реут були румунськими колекціонерами, які багато років жили в Парижі. Подружжя збирало мистецькі твори, а також предмети декоративно-ужиткового мистецтва.
Наприкінці 1960-х років Георге Реут вирішив передати румунській державі значну частину своєї колекції. Однією з умов було знайти для неї відповідне приміщення. Серед можливих варіантів розглядали саме Будинок Мелік.
Це рішення фактично врятувало історичну споруду від подальшого занепаду. Будинок звільнили від орендарів, після чого розпочали масштабні ремонтно-реставраційні роботи. Будинок Мелік пристосували для музейних потреб, зберігши при цьому його вигляд. У 1971 році там відкрився музей із колекцією подружжя.
Роботи Теодора Палладі та інших європейських майстрів
Музей отримав назву на честь Теодора Палладі. Він був одним із найвідоміших румунських художників першої половини XX століття. Значну частину життя Теодор Палладі провів у Парижі, де сформувався як художник і створив більшість робіт. Подружжя Реут було друзями та шанувальниками його творчості, тому в переданій Румунії колекції важливе місце займала його творчість.
Колекція музею містить значну кількість картин Теодора Палладі, а також понад 800 рисунків і гравюр. Окрім творів цього художника, тут представлені картини французької, нідерландської, англійської та іспанської шкіл XVI–XIX століть, невеликі античні та ренесансні скульптури, текстиль, меблі, східна кераміка та інші предмети декоративного мистецтва.
Колекція музею дає можливість побачити, як формувалися мистецькі смаки румунської інтелігенції першої половини XX століття та якими предметами оточували себе європейські колекціонери того часу.
Джерела:
